При зустрічах не раз нові знайомі
„А звідки ти приїхала?” – питають.
„З Нововолинська,” – їм відповідаю.
„З Нововолинська? Ну, звичайно, знаєм!
Тут ваші люди добре всім відомі.
Напевно, ваше місто є чималим,
Бо ж в Сакраменто де не повернешся
Обов’язково з вашими зіткнешся.
А ми і в інших штатах побували,
І там нововолинців зустрічали.”
Так, справді, друзі, нас є тут багато,
Тих хто свій край шахтарський залишили,
В чужому краї прижились, осіли,
Чужою мовою заговорили,
Розсіялись по всіх церквах і штатах.
Та все ж таки, нам все ж таки не вдасться
Вже вирвати минулого начисто.
Зріднило нас маленьке наше місто.
Чи ж не тому в душі в нас урочисто
Бренять мелодії весняні щастя?
Ми знову разом, мов в одній сім’ї,
Зібралися у добрий, тихий час.
Нехай приємним, пам’ятним для нас
Цей вечір буде. Щирим, без прикрас.
Ми все ж таки, ми все ж таки - свої.
Давайте пригадаємо усе:
Стежки-дороги, шахтні терикони,
І Кубу, Сахалін, мікрорайони,
А шахтарі – підземні перегони.
Хай наша пам’ять знову принесе
Вербові котики, гілки мімози.
Квітучі липи, з блискавами грози,
Поезію тріскучого морозу –
Все, що мов скарби, пам’ять зберігає.
А зло, печалі – хто їх пам’ятає?
Хоча були і утиски і збитки,
Хоча про „штунд” пускала влада плітки,
Та між городами робилися калітки.
Нас перешкоди більше ще здружили.
Ми Богові великому служили.
І служимо. Нехай Йому несеться
Подяка наша - фіміамом в’ється -
За те, що так багато нам дається
Добра в житті. За милості Господні.
І земляків тут зібраних сьогодні.
Березень, 2006
Комментарий автора: Цей вірш - присвячений щорічній зустрічі колишніх жителів міста Нововолинська, що на Україні, які проживають у США.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Дуже гарний вірш. Читаючи його, неначе знову повертаєшся у рідне місто Нововолинськ. Дякую Світлана. Нехай Бог тебе рясно благословить. Комментарий автора: Дякую Віра.
Открой свое сердце. - Анатолий Бляшук Люди сегодня впадают в две крайности. Первая – они отрицают существование Бога, а вторая, они обвиняют Бога во всех своих проблемах.
Мне не раз приходилось слышать от людей жалобы на то, что Бог где-то не сохранил их ребенка, кому-то не помог в жизни, в бизнесе, в семье, и т. п. И все эти люди действительно были обижены на Бога. Но у меня к ним есть тоже несколько вопросов: просили ли вы Бога, чтоб Он хранил ваших детей, чтоб Он благословлял ваш бизнес, ваши семьи…? Почему вы думаете, что Бог должен все это делать автоматически? Вы ведь не заключали с Ним ни какого соглашения, и не подписывали ни какого контракта. Вы не можете господствовать над Богом. Вы даже не можете господствовать над своей жизнью. Часто ли вы благодарите Его за то, что встали с постели, за то, что можете сегодня работать своими руками и обеспечивать свои семьи. Ходите ли вы Его путями…? Если нет, тогда и не спрашивайте, почему Бог не делает то-то и то-то в вашей жизни. Для начала вам нужно Его впустить в свою жизнь….
